Полтава – старовинне поселення, що вперше згадується у давньоруських літописах 1173 року (за іншою версією – 1174 року) як Лтава, а, як стверджують давньоболгарські літописи, воно існує з VII ст. н.е. На думку деяких дослідників, назва міста пов’язана з іменем ріки Лтава (Полтава – це поселення «По-Лтаві»). Інші вважають, що сучасна назва Полтави походить від тюрксько-болгарського слова Балтавар, яке в перекладі на українську мову означає «володар», «правитель». Лтава була однією з правобічних приток Ворскли. Її початок був у підземних джерелах, що пробивалися з-під вкритої лісом гори від Миколаївського підйому. Під тією горою, під лісом, Мазуровським яром і текла Лтава. Нині вона прямує підземними трубами і за новим мікрорайоном Левада виливається із них у Ворсклу.
Назва «Лтава» вперше згадується у давньоруському Іпатіївському літописі під 6682 роком від так званого «створення світу», на Петрів день. Тоді новгород-сіверський князь Ігор Святославич, про новий невдалий похід якого розповідає поема «Слово о полку Ігоревім», дізнавшись, що половецькі хани Кобяк і Кончак пішли воювати проти Переяславського князівства, переїхав Ворсклу біля Лтави, вирушив услід за половцями, наздогнав їх біля Переяслава, де й завдав ворогам нищівного удару. Дехто датує цю подію за сучасним календарем 12 липня 1174 року. Проте оскільки літописець записав цю подію за так званим ультраберезневим відліком часу, то правильною датою вважають 1173 рік.
До 1569 року Полтава перебувала у складі Великого князівства Литовського, з 1569 року – належала до Польщі, з 1667 року – Росії.
У другій половині XVI ст. Полтавщина налічувала близько 300 поселень, серед яких були міста, слободи, села. Тобто ця місцевість уже тоді масово заселялась. У XVI—XVII століттях полтавські землі перейшли до власності польських магнатів. На території Полтавщини утворилися великі володіння литовців та поляків. Уже в 1641 році в одному з історичних документів Полтава названа містом. Приблизно в цей час Полтава отримала Магдебурзьке право, хоча феодали й надалі продовжували втручатися у справи міста. Тоді в Полтаві активно розвивалося гончарство, ковальство, чоботарство. У 1646 році Полтаву захопили загони Яреми Вишневецького. На той момент, за свідченнями офіційних документів, місто нараховувало 812 господарств.
Коли козацтво розпочало визвольну війну проти Польщі, Полтава стала військово-адміністративним центром Полтавського Полку у складі Гетьманської України (з 1648 по 1775 роки). Вся територія міста була розділена на військово-територіальні одиниці – полки. Під час війни з Польщею Полтава була одним із найголовніших регіонів Лівобережжя, що став надійним тилом, з якого відбувалося поповнення людськими резервами та постачання армії Богдана Хмельницького. Немало вихідців із цих місць проявили себе в ході війни (Нестор Морозенко, Мартин Пушкар, Іван Іскра та інші).
У 1658 році Полтава стала центром повстання проти пропольського гетьмана Івана Виговського. Під час громадянської війни, що охопила Гетьманщину, місто неодноразово потерпало від нападів союзних із Виготським кримських татар, у зв’язку з чим навколо нього були зведені нові укріплення – Полтава була обнесена ровом та оточена валом. Однак Виговський зумів захопити місто, що призвело до спустошливого руйнування Полтави. Багато її жителів, у тому числі жінки і діти, потрапило в рабство до кримських татар.
Після Андрусівського перемир’я 1667 року Полтава разом із Лівобережною Україною увійшла до складу Російської імперії. Друга половина XVII століття стала періодом відновлення й розвитку сільського господарства та промисловості.
Важливим історичним етапом для міста стала Північна війна 1700 1721 років між Росією й Швецією. Вирішальним, переломним моментом цього військового конфлікту була Полтавська битва.
Саме Полтава опинилася на шляху короля Карла XII, коли той ішов на Москву через Україну. Полтаву тоді охороняло лише три полки російської армії. Чотирьохтисячне населення Полтави підтримувало російський гарнізон під командуванням коменданта міста Олексія Келіна. Протягом трьох місяців місто стримувало шведську армію, яка за цей час втратила багато своїх воїнів. Цим і були створені передумови для перемоги над шведами. Вирішальна битва відбулася 27 липня 1709 року, коли до міста підійшла шістдесятитисячна російська армія на чолі з Петром I. У складі обох армій перебували козацькі полки: у російській армії – на чолі з Семеном Палієм, у шведській – на чолі з Іваном Мазепою. У результаті бою Карл XII зазнав нищівної поразки, після якої разом із гетьманом Мазепою втік до Турції.
[collapse collapsed title=Стаття повністю...]
Після Північної війни Полтава стала відома на всю імперію як місто російської слави. Вона почала активно розбудовуватися й незабаром отримала статус одного з найголовніших торгівельно-ремісничих центрів України. У першій половині XIX століття на Полтавщині діяло 35 промислових підприємств, з поміж яких такі: селітряні, миловарні, сукняні фабрики, цегельні заводи та інші.
У 1803-1805 роках спроектовано й побудовано центр міста – унікальний ансамбль із площі у формі кола, від якої променями відходили вісім вулиць.
У 1811 році у центрі площі було споруджено пам’ятник «Слави», присвячений річниці перемоги російських військ над шведами. Монумент Слави – це чавунна колона висотою 11 м і діаметром до 2 м. Колона встановлена на постаменті із полірованого лабрадориту. Із гранітного постаменту в усі сторони виставлені 18 чавунних гармат. Увінчує колону бронзовий орел з позолотою (розмах крил – 3 м), який несе у дзьобі лавровий вінок. Він обернений у бік поля Полтавської битви. Загальна вартість монумента склала на той час 150 тис. рублів. Його висота – близько 17 м. Пам’ятник окреслює перспективу восьми вулиць міста.
Монумент Слави – символ та прикраса Полтави.
Багата на велику історичну спадщину, Полтава незабаром стала центром культурного й духовного життя України. З 1818 тут діяла відома масонська ложа «Любов до істини», членами якої були І. Котляревський, В. Лукашевич, В. Тарновський та багато інших. У 1820 році в Полтаві відкрито інститут шляхетних панянок, духовне училище, школу садівництва, у 1840 році – кадетський корпус.
У 1818-1819 роках в училищі навчався Микола Васильович Гоголь.
У полтавській гімназії навчалися драматург і театральний режисер Михайло Старицький, історик та суспільний діяч Михайло Драгоманов, математик Михайло Остроградський. Тут майже все життя пропрацював Іван Котляревський. У 1844 році до міста приїжджав Тарас Шевченко. Тут працювали й творили Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Василь Докучаєв і його учень Володимир Вернадський, лікар Микола Скліфософський.
У 1891 році побудований Полтавський краєзнавчий музей з унікальною архітектурою українського бароко. У 1846 році полтавські інтелігенти В. Білозерський, Г. Андрузький та інші вступили до складу заснованого в Києві Кирило-Мефодіївського братства. На початок 1860 року в місті з тридцятьма тисячами жителів були відкриті жіноча гімназія, одна денна та п’ять суботніх і недільних шкіл. У 1900-1921 роках у Полтаві жив і працював відомий письменник Володимир Короленко.
30 серпня 1903 року відкрито пам’ятник Івану Петровичу Котляревському. На урочистостях були присутні Панас Мирний, Леся Українка, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Михайло Коцюбинський, Олена Пчілка й інші відомі діячі культури.
У 1909 році з нагоди 200 річчя Полтавської битви споруджено пам’ятник комендантові О.С. Келіну та доблесним захисникам Полтави.
На місці, де колись стояла старовинна Сампсонівська башта, спорудили Білу альтанку – невисоку колонаду у формі півкола, з якої відкривається мальовничий краєвид на декілька десятків кілометрів.
У 1917 році, після Жовтневих подій, у місті владарювали пробільшовицько та проросійсько налаштовані члени Полтавської Ради Робітників і Солдатських депутатів. 17 грудня 1917 року війська Центральної Ради розігнали Полтавську Раду. Однак пізніше місто зайняла Червона гвардія, Полтава ввійшла до зони німецької окупації. 27 листопада 1918 року загони озброєних комуністів вдерлися в місто, проте через два дні були вигнані українськими військами.
Після громадянської війни Полтава увійшла до складу УРСР. У 1923 1937 роках в Україні було проведено декілька адміністративних реформ, результатом останньої з яких стало створення 22 вересня 1937 року Полтавської області з центром у місті Полтаві.
Руйнівною для Полтави була Друга світова війна. 3 червня 1942 року місто відвідав Гітлер. У вересні 1943 року, коли радянська визвольна армія підійшла до Полтави, з’ясувалося, що німці, скориставшись узвишшям на правому березі Ворскли та надійними укріпленнями, зайняли доволі міцні позиції. Визволити Полтаву вдалося тільки після форсування Ворскли й обходу міста з півдня й півночі військами 5 ої гвардійської армії генерала Олексія Жадова та 53 ої армії Івана Манагарова. Під час кровопролитних боїв за місто окупанти встигли знищити більшість культурних й історичних пам’яток, а центр Полтави був зруйнований майже вщент. 22 вересня о 23 годині командир 201-го стрілецького полку 84 ої стрілецької девізії майор Єрмишин на центральній площі міста встановив червоний прапор.
Повоєнну розбудову Полтави проводили в пятдесятих роках минулого століття, тоді з’явилось телебачення, розпочалась газифікація міста. У 1958 році побудовано театр імені Миколи Гоголя. У 1962 році уведено в експлуатацію перші тролейбуси. У 1964 відбудовано зруйнований у роки війни краєзнавчий музей. У 80-х роках на Полтавщині швидкими темпами розвивається нафтогазовидобувна, хімічна, гірничорудна, машинобудівна, електротехнічна, текстильна промисловість.
Незалежність Полтава зустріла з населенням 314 тисяч людей. Як важливий культурний та історичний центр місто росте й вдосконалюється.
Сьогодні Полтава – обласний центр, великий промисловий вузол України.
Підприємства міста виробляють понад четверть промислової продукції області. До спеціалізованих галузей промислового комплексу Полтави належать такі: машинобудування й металообробка (турбомеханічний завод, завод газорозрядних ламп, «Електромотор», завод м’ясного обладнання, штучних алмазів й алмазних інструментів, тепловозоремонтний, автоагрегатний, завод хімічного машинобудування); харчова промисловість (м’ясокомбінат, маслоекстраційний завод, молокозавод, хлібзаводи, кондитерська фабрика) та легка промисловість (бавовнянопрядильна фабрика «Демітекс», швейна, трикотажна й взуттєва фабрики та інші).
З поміж інших галузей важливе місце займає виробництво будматеріалів.
Полтава – великий науковий та культурний центр Сходу
України. Тут функціонують виші (технічний університет, Українська медична стоматологічна академія, сільськогосподарська академія, педагогічний університет, кооперативний університет, Полтавський філіал Україно-фінського інституту менеджменту й бізнесу, вище військове училище зв’язку та інші), 11 середніх спеціальних навчальних закладів й більше ніж 30 загальноосвітніх шкіл.
У місті багато закладів культури, історичних пам’яток, які полтавці шанобливо оберігають. Зусиллями місцевої влади, особливо завдяки енергії й наполегливості народного депутата Л.Т. Кукоби, відбувається їх реставрація, щоб майбутні покоління полтавців, а також багаточисленні гості Полтави втішалися красою та сучасним європейським виглядом цього старовинного міста.
У 1994 році на Панянському бульварі відкрито пам’ятник козацької слави. Автори проекту: скульптор В. Білоус, художник В. Батурин. Так полтавці увічнили подвиги славетних земляків, що віддали своє життя за волю України.
У 1999 році Полтавська художня галерея отримала нове приміщення, що розмістилось по вулиці Фрунзе під назвою Галерея мистецтв. Сучасна експозиція галереї складається з двох розділів: західноєвропейського мистецтва XI-XIX ст. та українського й російського мистецтва XVIII – початку XX ст.
До дня міста – 23 вересня 2004 року – Полтава отримала ще один подарунок – відчутної реконструкції зазнала її центральна частина. Кошти на виконання цих робіт (а це 12 мільйонів гривень) виділені з державного бюджету України.
Значну частину реставраційних робіт виконано й на Соборній площі. Цю площу, з якої колись розпочиналося місто, прикрашає новобудова Успенського кафедрального собору.
Реконструйовано Білу альтанку, садибу Івана Котляревського, парк, газони, зроблено два оглядові майданчики.
Від Соборної площі до Корпусного парку пролягла Жовтнева вулиця, що тішить око оновленими фасадами музичного училища, деяких житлових будинків, театру імені М.В. Гоголя, малої академії мистецтв, обласної ради профспілок. Міською радою заплановано реконструкцію краєзнавчого музею, музею історії Полтавської битви, пам’ятника Слави, міського Будинку культури, лялькового театру, обласної наукової бібліотеки імені І.П. Котляревського, Будинку дитячої та юнацької творчості, деяких шкіл, обласної філармонії, 24 житлових будинків.
Особливу увагу приділено міським паркам і скверам. Значного оновлення зазнали парк відпочинку «Перемога», Сонячний парк, парк Петровського, Березовий сквер, сквер імені Кірова, а також багато клумб і газонів.
У паркові «Перемога» фонтан, як і за часів його створення, знову став світломузикальним. Майже повністю переконструйовано фонтан на площі Незалежності. Незабаром веселкою заграють водяні споруди в парках Петровського та Сонячному.
Завдяки зусиллям міської влади та спонсорів-меценатів місто має тепер два сучасних підземних переходи в центрі, біля Корпусного парку, а також ще три на головних вулицях Полтави. Вони є доволі зручними та підвищують безпеку водіїв і пішоходів. Це справжні торгівельні й культурно-розважальні містечка з магазинами, кав’ярнями, перукарнями, прикрашені по-сучасному, з усіма міськими комунікаціями – опаленням, водою й каналізацією.
Державна незалежність, яку Україна здобула в 1991 році, відкрила нові можливості для розвитку економічної та соціальної сфер. Це пов’язано передусім з удосконаленням грошово-кредитної політики, реформою банківської системи, з лібералізацією економічних відносин при посиленому державному регулюванні виробничих та економічних процесів.
[/collapse]
